Петровський Микола Неонович (14.11.1894–20.07.1951) – історик, член-кореспондент АН України. До 120-річчя від дня народження.

Микола Неонович Петровський – видатний історик, археограф, дослідник історії України XVII–XVIII ст., професор, доктор історичних наук (1946), член-кореспондент АН УРСР (1945).

Народився 14 листопада 1894 р. в с. Кудрівці Сосницького району Чернігівської області. Після закінчення Чернігівської духовної семінарії (1915) та історичного відділення (1919) Історико-філологічного інституту князя О. А. Безбородька в м. Ніжині (нині – Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) вчителював у школах сіл Синявки і Городище на Чернігівщині (1919–1923), викладав історію України (1924–1933) в Ніжинському інституті народної освіти, де працював науковим співробітником (1925–1926), керівником історичної секції (1926–1933) Науково-дослідної кафедри історії культури і мови.

Упродовж 1928–1944 рр. працював в установах АН УРСР: науковим співробітником Науково-дослідної кафедри історії України ВУАН (1928–1930), рукописного відділу та відділу стародруків (1934–1936) Всенародної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського); старшим науковим співробітником (1937–1941), директором (1944–1947), завідувачем відділу археографії (1947–1951) Інституту історії України АН УРСР; старшим науковим співробітником (1941–1942) Інституту суспільних наук АН УРСР (нині Інститут українознавства імені І. П. Крип’якевича НАН України); директором (1942–1944) об’єднаного Інституту історії і археології АН УРСР.

Також працював завідувачем кафедри давньої та нової історії України (1944–1951) Київського державного університету (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

М. Н. Петровський був одним з ініціаторів заснування Ніжинського наукового краєзнавчого товариства (1925), членом Всеслов’янського комітету (1942), членом делегацій УРСР на Асамблеях ООН у Сан-Франциско (1945) та Лондоні (1946), на Паризькій мирній конференції (1946). Був консультантом Міністерства закордонних справ УРСР.

М. Н. Петровський автор понад 200 наукових праць, в тому числі був упорядником хрестоматії в двох томах «Історія України в документах і матеріалах» (1939, 1946), співавтором колективних праць: «Хронологія історії України» (2 випуски, 1938, 1940), «Історія України: короткий курс» (1940), «Нариси з історії України» (6 випусків, сигн. вип., 1939; Вип. 1, Уфа, 1942; Вип. 2, Торонто, 1943).

Нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора» (1944), медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» (1945).

Помер 20 липня 1951 р., похований на Лук’янівському цвинтарі в м. Києві.

На вшанування пам’яті про М. Н. Петровського в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя встановлено меморіальну дошку, де викарбувані імена видатних вчених і письменників, які працювали і вчилися в інституті, зокрема й ім’я М. Н. Петровського.

 

* * *

Експозиція виставки приурочена до 120-річчя від дня народження видатного історика, археографа, члена-кореспондента АН УРСР Миколи Неоновича Петровського (14.11.1894–20.07.1951).

На виставці представлені біографічні документи, документи з діяльності, наукові праці, вітальна адреса, фотографії М. Н. Петровського з його особового фонду, що зберігається в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ф. 230 «М. Н. Петровський», 98 справ за 1904–1984 рр.).

Ілюстративні документи представлені фотопортретом Миколи Неоновича Петровського [1930-ті], портретом, виконаним олівцем невідомим художником (1943), фотознімками М. Н. Петровського з учасниками Всеслов’янського комітету: С. А. Ковпаком та О. С. Гундоровим (1944), учасниками делегації УРСР під час засідання міжнародної установчої конференції зі створення ООН у м. Сан-Франциско (США): О. В. Палладіним, Д. З. Мануїльським, І. С. Сеніним, В. Г. Бондарчуком (1945).

До уваги пропонуються оригінальні автографічні, рукописні, машинописні та друкарські документи М. Н. Петровського: витяг з метричної книги (1904), атестати про закінчення Чернігівської духовної семінарії (1915) та Історико-філологічного інституту князя О. А. Безбородька в м. Ніжині (1919), посвідчення члена-кореспондента АН УРСР (1945) та завідувача відділу археографії Інституту історії України АН УРСР (1950), військовий квиток (1943), атестат професора за спеціальністю «історія України» та диплом доктора історичних наук (1946), доповідь «Богдан Хмельницький» (1942), брошури «Іван Богун» (1942) та «Буковина (історична довідка)» (1945), збірник статей «Нарис історії України» (1944), статті (1926–1940-ві), тематика яких присвячена висвітленню дослідницьких розвідок з історії України щодо автора літопису Самовидця Романа Ракушку-Романовського, існування власної української монети в XVII–XVIII ст., боротьби українського народу проти німецьких загарбників та ін.

Загалом представлено 24 документи. Під кожним зображенням документа розташована анотація до нього, що включає: заголовок, дату документа, спосіб відтворення, місце зберігання документа. Наближені дати документів подані у квадратних дужках.

 

 

Виставку підготувала

м. н. с. відділу археографії Наумова Н. А.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62, 4-й поверх, к. 416;
надання архівних довідок - 1-й поверх, к. № 104.
9.15 - 18.00 (понеділок - п’ятниця)